Посухостійкі культури для півдня: чому обирають мигдаль

Південь втрачає воду швидше, ніж встигає перебудовуватися: водойми міліють, зрошення дорожчає, а посухостійких культур із товарною цінністю бракує. Одна з них займає в Україні сто п'ятдесят гектарів, тоді як імпорт цього ж горіха коштує країні понад двадцять три мільйони євро щороку.

В умовах жорсткої посухи та обміління водойм на Одещині мигдаль демонструє високу стійкість і може стати однією з найприбутковіших культур для південних регіонів, ідеться у відео представника компанії «БАСФ Т.О.В.» Володимира Воєводіна.

Фізіологічне пояснення дає агроном і селекціонер Володимир Балабан: мигдаль економно реалізує вологу завдяки анатомічним особливостям і зберігає тургор навіть тоді, коли інші культури його вже втратили. Тобто рослина не просто витримує дефіцит води — вона зберігає робочий стан тканин, а отже й здатність до фотосинтезу, тоді як сусідні культури вже перейшли в режим виживання.

Ринок для культури вже сформований імпортом

Господарський сенс цієї стійкості визначається тим, чи є куди продавати. Тут ситуація однозначна: Україна залишається стовідсотковим нетто-імпортером мигдалю, ввозячи близько 4201 тонни чищеного горіха на суму понад 23 млн євро щороку.

При цьому промислові насадження в країні займають лише близько 150 гектарів — для порівняння, під фундуком перебуває 7,9 тис. га, під волоським горіхом близько 6,1 тис. га. Тобто йдеться про культуру з готовим ринком і майже відсутньою власною пропозицією.

Головний ризик лежить не в посусі, а навесні

Стійкість до дефіциту вологи не робить культуру безпроблемною, і головне обмеження стосується протилежного боку сезону. Мигдаль зацвітає дуже рано, тож поворотні весняні заморозки здатні знищити врожай ще до зав'язування плодів — саме за цим критерієм і добирають сорти для промислових насаджень.

Наскільки це реальний ризик, показує ситуація в кісточкових садах цього року: у вінницькому черешневому саду після слабшого за торішній приморозку залишилося лише 15% квіток, бо похолодання збіглося з початком цвітіння.

Друга група обмежень стосується часу й грошей. Закладання промислового саду вимагає витрат на саджанці, підготовку ґрунту, полив і захист, причому всі вони передують першому товарному врожаю, а вихід на рентабельну врожайність триває кілька років. Третьою перешкодою залишається обмежений доступ до спеціалізованих сортів, здатних давати стабільний урожай в українських умовах. 

Читайте також: 150 гектарів на всю країну - скільки в нас мигдалевих садів