Склеротиніоз кукурудзи після зернобобових як попередника

Соя чи горох справедливо вважають одними з найкращих попередників для кукурудзи. Не в останню чергу тому, що вони забезпечують сприятливіший фітосанітарний стан на полі, адже у зернобобових і кукурудзи немає спільних хвороб. Проте це далеко не так. Склеротиніоз, зокрема, біла та вугільна гнилі — це серйозний виклик для агронома у разі недостатньої генетичної стійкості гібрида

Найкращими попередниками для кукурудзи вважають ті культури, що лишають після себе найбільшу кількість вологи в ґрунті та найменшу — насіння однорічних і дворічних бур’янів / коренів багаторічних бур’янів. А також не мають спільних із кукурудзою шкідників і хвороб. Бобові вважають найкращими попередниками, після яких доречно сіяти гібриди інтенсивного типу з високим потенціалом урожайності. Соя чи горох, нут чи люпин збагачують ґрунт азотом, дають невелику кількість рослинних решток тощо. Але слід урахувати, що спільні інфекції з кукурудзою в них все-таки є. І це насамперед біла та вугільна гнилі.

Біла гниль любить вологу

Біла гниль поширена по всій Україні, та найбільше від неї потерпають західні та північні регіони. Збудником хвороби є гриб Sclerotinia sclerotiorum (Lib.) de Bary. Цей поліфаг здатен уражати понад 300 видів рослин і спричиняти суттєві збитки як в посівах бобових, так і кукурудзи.

Особливе поширення білої гнилі спостерігають у районах із достатнім або надмірним зволоженням. Склероції здатні зберігати життєздатність у ґрунті тривалий час — понад 10 років, а ураження рослини відбувається як підземним, так і наземним способом. У разі сприятливих для патогену умов хвороба може набути епіфітотійного характеру.

Підземний тип ураження проявляється в кореневій формі білої гнилі, коли склероції проростають міцелієм, що проникає через кореневу систему або початок стебла. А впродовж вегетації патоген поширюється з допомогою спор, хоча вважається, що штами, які уражають кукурудзу, їх не утворюють.

Удар по врожайності та якості

Біла гниль спричиняє пошкодження кореневої системи й надземної частини стебла молодих рослин. Зокрема, на стеблах утворюються великі м’які плями, зверху вкриті білуватим пухнастим нальотом. З часом тканина стебла починає гнити, а плями набувають неправильної форми. На їх поверхні й усередині ураженого стебла утворюються темного кольору склероції. Хвороба призводить до формування щуплого насіння зі зниженими якостями, за сильного ураження рослини в’януть і гинуть. Також за підвищеної вологості повітря протягом зберігання врожаю існує ризик зараження качанів.

Вугільна/чорна гниль

Досить просто сплутати білу та вугільну гниль, адже симптоми ураження їх штамами досить схожі. Але це дві протилежності щодо сприятливих для їх поширення умов. Коли для білої гнилі характерні рясні опади, перезволожений ґрунт і висока вологість повітря, то вугільну гниль також називають в’яненням у суху погоду. Тобто її розвитку сприяють спекотливі умови.

Вугільну гниль спричиняє гриб Macrophomina phaseolina, що має значне поширення та коло культур-господарів (уражає близько 400 видів рослин). А кукурудза найбільше потерпає від цієї хвороби в південних регіонах України. За спекотної погоди досить просто сплутати симптоми ураження патогеном зі в’яненням рослин унаслідок температурного стресу. Адже листкову масу Macrophomina phaseolina не уражає, а на стебло уваги звертають менше.

Інфекція масового ураження

З ознак хвороби фахівці вирізняють буро-коричневі водянисті плями, що з часом чорніють. За подальшого розвитку в другу частину вегетаційного періоду тканина повністю руйнується. Внаслідок розростання грибниці, яка порушує обмін речовин, закорковуючи провідні судини рослини, стає погіршення фізіологічного стану рослину та в’янення. Загалом вугільна гниль може призвести до масової загибелі заражених паростків і зрідження посівів. На пізніх етапах вегетації наслідком може стати вилягання посіву та передчасне дозрівання врожаю за істотного зниження його кількісних та якісних показників. У разі епіфітотійного поширення в умовах температурного стресу вугільна гниль може призвести до втрати 30–50% урожаю.

Заходи контролю

Щодо заходів захисту від білої та вугільної гнилей, то з агротехнічних заходів є доцільним подрібнення й заорювання пожнивних рослинних решток. Для сівби слід обирати гібриди, що мають генетичну стійкість до склеротиніозу, й проводити передпосівну обробку насіння. Також на загальний фізіологічний стан рослини повноцінне забезпечення елементами живлення, оптимальні терміни та норми висіву. Це хоч безпосередньо не впливає на збудника, але дозволить зменшити його загальну шкідливість у посіві.

Агрохімічні рішення

На ринку також представлено чимало продуктів, що здатні контролювати поширення білої та вугільної гнилей. Найкращі з них здатні стимулювати життєздатність рослин, покращуючи стійкість до несприятливих чинників.

Профілактика, лікування та стимулювання

Абакус^® (епоксиконазол — піраклостробін) забезпечує тривалу профілактичну та надійну лікувальну дію. Окрім високої ефективності проти широкого спектра патогенів цей продукт має AgCelence^®ефект:

• підвищення врожайності та покращення якісних показників;
• збільшення маси тисячі зерен;
• стимулювання процесів фотосинтезу, подовження вегетаційного періоду;
• активізація нітрогеназної активності рослин;
• підвищення стійкості рослин до стресових погодних умов упродовж вегетації;
• ефективна дія вже від +5 °С завдяки піраклостробіну в складі препарату.

Захист й активізація резервів

Амістар Екстра (Ципроконазол + Азоксистробін) — добре відомий комбінований фунгіцид широкого спектра дії із системними властивостями. Препарат комплексно порушує життєвий цикл збудників грибних хвороб, а завдяки високій системній активності ципроконазолу може застосовуватись профілактично та для лікування широкого спектра патогенів. Препарат характеризує швидка лікувальна дія та тривалий період захисту, висока фотостабільність. Найвища ефективність досягається за застосування на початкових стадіях розвитку хвороби.

Зазначається, що застосування фунгіциду сприяє підвищенню врожайності та поліпшенню якості зерна шляхом активізації біологічних резервів рослини:

• підвищення ефективності використання вологи;
• затримання старіння рослини внаслідок пролонгації фотосинтезу;
• поліпшення азотного обміну;
• підвищення ефективності використання води й покращення фотосинтезу;
• пригнічення утворення етилену.

Степан Коцький