
Чутливий ячмінь
- Деталі
- Зернові культури
- 557
Наукові співробітники Інституту зернових культур провели низку польових експериментів з метою вивчення агротехнічної ефективності різних систем удобрення ячменю ярого за застосування полицевих і безполицевих знарядь. Висвітлено питання, пов’язані з реакцією культури на післядію гною, оптимізацією мінерального живлення рослин, особливостями внесення туків за технології no-till
Відповідно до схеми дослідів побічну продукцію сільгоспкультур подрібнювали й рівномірно розподіляли по полю під час збирання урожаю. Під попередник ячменю вносили напівперепрілий гній (сівозміна «кукурудза-ячмінь-овес»), безпосередньо під ячмінь — аміачну селітру (сівозміна «чистий пар-пшениця озима-ячмінь») і нітроамофоску під передпосівну культивацію ріллі (сівозміна «чистий пар-пшениця озима-соняшник-ячмінь-кукурудза на зерно»).
Ґрунти дослідних ділянок — чорноземи звичайні середньоеродовані (південно-західний схил 3–3,5° та повнопрофільні (рівнина) з умістом гумусу в орному шарі відповідно 2,9–3,2 та 4,0–4,3%.
Своєчасне підживлення
За своїми морфо-біологічними ознаками ячмінь ярий досить вимогливий до родючості ґрунту. Водночас він має недостатньо розвинену кореневу систему, що характеризується низькою здатністю засвоювати важкодоступні сполуки макро- та мікроелементів.
Ячмінь ярий позитивно реагує на підживлення мікроелементами. Під час кущення та виходу в трубку зростає значення цинку й міді, на стадіях утворення і достигання зернівки — кобальту й марганцю.
Доведено, що на родючих ґрунтах із високим умістом P2O5 та К2О за розміщення ячменю ярого після парової озимини можна обмежитись унесенням одного азоту. Розкидне підживлення посівів аміачною селітрою (N45-60) у кінці фази кущення на щільному стерновому фоні хоча і виявилось дещо менш ефективним, ніж за оранки, однак дозволило значно покращити умови росту і розвитку рослин, отримавши надбавку зерна 0,88 т/га, або 25,3% за врожайності 3,48 т/га (трипільна сівозміна).
На ділянках без мінерального добрива ячмінь на початку вегетації був пригнічений, особливо на тлі мілкого загортання соломи пшениці. Надалі завдяки опадам, частковій інактивації шкідливих речовин і зростанню фазової резистентності до стрес-чинників рослини були в доброму стані. У посушливі роки не підживлені посіви за мульчувального обробітку ґрунту мали слабку кореневу систему, відставали у рості, залишалися зрідженими, тому формували низький урожай на рівні 0,91–1,69 т/га.
Аналіз експериментальних даних, отриманих у 5-пільній сівозміні «чистий пар — пшениця озима — соняшник — ячмінь ярий — кукурудза на зерно», дозволяє зробити такі узагальнення. Ефективність мінеральних добрив на ячмені за використання усієї побічної продукції соняшнику суттєво різниться у різні за зволоженням роки. Якщо за сприятливих умов середня надбавка зерна від застосування оптимізованої дози туків становила 1,08 т/га, то за несприятливих (посушливих) — тільки 0,53 т/га.
Унесення подвійної дози азоту у складі повного мінерального удобрення (N60P30K30) забезпечило додатковий урожай зерна відносно неудобрених ділянок 0,8 т/га, відносно N30P30K30 — 0,52 т/га. Це вказує на доцільність посиленого азотного живлення культури при залученні у колообіг листостеблової маси попередника.
Обробіток ґрунту
На фоні N30P30K30 приріст урожайності за оранки у середньому за 5 років дорівнював 0,43 т/га, чизелювання — 0,57, дискування — 0,55 т/га, а на тлі N60P30K30 відповідно 0,66; 0,97 та 0,95 т/га. Зростання ефекту від туків за мульчувального обробітку зумовлено позитивною реакцією ячменю на «свіжий» мінеральний N у разі локалізації великої кількості післяжнивних решток у ґрунтовому середовищі, обмеженому шаром 0-10 см. Опосередкованим підтвердженням такого пояснення слугує факт незаперечної переваги оранки за рівнем продуктивності рослин у варіантах без агрохімікатів, яка повність нівелюється в разі загортання N60P30K30.
За мульчувального обробітку, особливо на фоні використання усієї побічної продукції попередників, досить складно збалансувати азотне живлення ячменю. Розвиток негативних явищ (гальмування росту, пожовтіння листя, зниження урожаю зерна) часто зумовлений іммобілізацією ґрунтового азоту мікробіотою, яка розкладає післяжнивні рештки. Для усунення негативного впливу останніх на рослини традиційно рекомендують вносити додатковий (компенсаційний) мінеральний азот (8-10 кг/га) при виконанні фонового лущення стерні. При цьому не до кінця з’ясовано питання доз, строків і способів застосування добрива залежно від умов зволоження та родючості ґрунту, рельєфу поля, властивостей листостеблової маси тощо. Зважаючи на вартість туків, нагальною залишається проблема економічної доцільності агрозаходу.
Як з’ясувалось, ячмінь ярий досить чутливий до no-till, що пояснюється негативною реакцією на ймовірне ущільнення ґрунту, відносно неглибоким заляганням коріння та коротким періодом вегетації, який ставить продуктивність рослин у безпосередню залежність від дощів.
У процесі досліджень встановлена доцільність поєднання макро- та мікроелементів (МЕ). Так, мінімальна доза мінеральних добрив (N15P10K10) додатково продукувала 0,23 т/га зерна ячменю (13%). Внесення N45P30K30 сприяло зростанню урожаю на 0,89 т/га (48%). Сумісне використання туків МЕ зумовило його подальший ріст, відтак за рахунок останніх одержано 0,04–0,17 т/га (3–9%). До того ж помічено покращення білковості основної продукції зернофуражної культури.
Зі способів застосування МЕ найбільш економічно прийнятим є допосівна обробка насіння або позакореневе обприскування на ранніх стадіях життя (кущення-трубкування). В дослідах ІЗК перший спосіб на ділянках без добрив забезпечив надбавку зерна 0,15 т/га, другий — 0,20 т/га. Відстежували тенденцію щодо від’ємного балансу мікроелементів на поліпшеному агрохімічному фоні за рахунок більшого виносу їх з урожаєм. Навіть збалансована органо-мінеральна система удобрення не компенсує повною мірою споживання МЕ, а позитивне сальдо фіксується тільки за насичення ріллі гноєм в кількості 12–14 т/га сівозмінної площі.
На сучасному етапі господарювання ліквідувати дефіцит мікродобрив можливо двома шляхами. Перший передбачає використання синтетичних речовин (препаратів), як складової системи живлення рослин, другий — повернення МЕ у біологічний колообіг із побічною продукцією польових культур. З 1 т її в ґрунт надходить 6,5–11,2 г/га марганцю, 2,4–13,3 г/га цинку, 0,58–5,27 г/га міді, 0,36–1,3 г/га кобальту. Це дозволяє компенсувати винос Co і Cu на 100%, Zn і Mn — на 50%.
Вивчення різних технологічних схем застосування органічних добрив на схилах 3–3,5° показало, що ячмінь ярий є однією з найчутливіших культур на післядію гною. Ступінь реакції на добрива великою мірою залежав від місця внесення їх у сівозміні. Так, за загортання гною в пару (віддаленість становила 4 роки) додатковий урожай зерна, порівнюючи з неудобреним фоном, у середньому за п’ять років становив 0,46–0,81 т/га (19–35%), за внесення під кукурудзу (віддаленість — 2 роки) цей показник зростав до 1,28–1,49 т/га (55–62%). На повнопрофільних чорноземах з достатньою забезпеченістю NРК за використання гною на другий рік ячмінь підвищував урожайність на 0,43–0,50 т/га. Найбільша ефективність добрив тут (1,07–1,15 т/га) зареєстрована за сприятливих умов зволоження під час утворення репродуктивних органів і наливу зернівки.
Віддача гною значною мірою визначається способами його загортання під попередник. За впливом на поживний режим ґрунту вони розташувались у низхідному порядку: оранка (25–27 см) — чизелювання (10–27 см) — дискування (10–12 см). Зниження ефективності органічних добрив у разі загортання чизелем пояснюється скороченням періоду їх використання в сівозміні (більша віддача в прямій дії і менша в післядії). Негативні наслідки загортання їх дисковою бороною найпомітніші в посушливі роки та за поєднання мілкого обробітку під попередню культуру (кукурудза) з безполицевим (20–22 см) під ячмінь.
Андрій Горбатенко, Володимир Чабан,
Володимир Судак, Оксана Подобед,
кандидати сільськогосподарських наук
Сергій Семенов
ДУ Інститут зернових культур НААН України