Найнебезпечніші хвороби ріпаку та заходи з обмеження їх поширення

Недобір урожаю насіння від хвороб залежно від сорту чи гібрида й технології його вирощування коливається від 15 до 70% і більше, до того ж значно погіршуються його посівні та технологічні якості

Циліндроспоріоз

Хвороба поширена повсюди, де вирощують ріпак, проте більш шкідлива у північно-західному регіоні України. Восени перші її ознаки проявляються на верхньому боці сім’ядоль і розеткових листків ріпаку озимого спочатку у вигляді дрібних світло-зелених, а потім сріблясто-матових до бронзового відтінку розпливчастих плям діаметром 1–1,5 мм. Сріблясто-бронзове забарвлення плям з’являється в результаті відокремлення кутикули від епідермісу й заповнення утворених порожнин грибницею збудника хвороби. Згодом плями розростаються, часто зливаються, набувають забарвлення від коричнево-рижуватого до іржастого. Навколо світлувато-коричневих розкиданих плям згодом з’являються дрібненькі білі крапочки-подушечки, які розміщуються у вигляді білого віночка (конідіальне спороношення гриба). В суху погоду білі подушечки зникають, й ураження листкових пластинок стає дуже подібним до опіків від добрив чи морозів.

Циліндроспоріоз

На стеблах і квітконосах з’являються видовжені до кількох сантиметрів коричневі або бежеві плями з темнішою облямівкою завдовжки до 15 см і завширшки до 2 см з тріщинами кутикули. За сильного ураження стебла, гілок, квітконосів ріст їх зупиняється, вони деформуються і засихають. За ураження квіткових бутонів і квітів вони темніють, набувають вигляду немовби опалених морозами, бутони, як правило, не розкриваються і опадають. На стручках спочатку невеликі, згодом значні витягнуті смуги бежевого кольору з темною облямівкою, пізніше вони набувають коричнево-іржастого забарвлення, у вологу погоду з білим, біло-рожевим волохатим нальотом на межі ураженої і здорової тканин. Уражені стручки скручуються, розтріскуються, а за утворення перехватів на квітконіжках — відриваються і опадають. Інтенсивність ураження стебел, гілок, квітоніжок і стручків прямо залежить від ступеня ураження листків рослини.

Збудником хвороби є гриб Pyrenopeziza brassicae B. Sut­ton et Rawlinson, (анаморфа: Cylindrosporium concetricum Grev. що формує конідіальне спороношення. Конідії гриба поширюються вітром і краплями дощу, особливо у вітряну погоду. Доведено, що інфекція поширюється повітрям на відстань до 2 км і більше. Для проростання конідій і сумкоспор потрібна краплинна волога. Оптимальна температура для зараження рослин коливається в межах 10–15 °С, вологість повітря — вища за 85%. За спекотної сухої погоди спостерігається депресія захворювання.

Джерелом первинної інфекції є уражені рослинні рештки капустяних культур, на яких патоген зберігається понад рік у формі сумчастого спороношення. Додатковим джерелом інфекції є уражені рослини ріпаку озимого й заражене насіння, у якому зимує грибниця патогена.

Шкідливість хвороби виявляється в зменшенні асиміляційної поверхні рослин, опаданні уражених бутонів, квіток, стручків, передчасному дозріванні, розтріскуванні уражених стручків, що призводить до втрат насіння, зниження технологічних і посівних якостей насіння. Недобір урожаю сягає 30% і більше.

Заходи захисту. Всі заходи, що проводяться на посівах ріпаку проти альтернаріозу і фомозу, є ефективними й проти циліндроспоріозу.

Біла плямистість

Хвороба поширена у всіх районах вирощування ріпаку. На сім’ядолях і листках вона проявляється спочатку у вигляді дрібненьких крапчастих біленьких плям із дуже вузенькою коричневою облямівкою. Згодом плями розростаються до великих розмірів, у центрі вони білі, біло-рожеві з темно-фіолетовою облямівкою. Уражена тканина всихає, некротизується, хворі листки опадають. На стеблах утворюються довгасті, чітко обмежені коричнюватою вузенькою облямівкою. В місцях ураження під епідермісом гриб формує численні мікросклероції сірого кольору, в результаті цього уражені стебла набувають сірого забарвлення, звідки й пішла назва хвороби — сіростеблість. На стручках з’являються довгасті сітчасті темно-коричнюваті трохи вдавлені плями зі світло-бежевим центром. Плями розростаються, можуть охоплювати частину або весь стручок, у центрі уражена тканина набуває сірого кольору і має темно-каштанову облямівку. Уражені стручки передчасно дозрівають, у суху погоду розтріскуються.

Біла плямистість

Збудником хвороби є гриб My­­­­cosphaerella capsellae Inman et al. (анаморфа: Pseudo­­cercosporella capsellae Deighton), який уражує всі капустяні культурні й дикорослі види рослин. В ураженій тканині рослини гриб формує переважно конідіальне спороношення.

Поширюється гриб конідіями за допомогою крапель дощу і вітром. Сприяють розвитку хвороби відносна вологість повітря вища за 80%, часті дощі з вітром, тривале зберігання роси на рослинах, температура повітря 14–20 °С. За сприятливих погодних умов інтенсивний розвиток хвороби спостерігається через 15–20 днів після закінчення цвітіння рослин і триває до жовтої стиглості стручків ріпаку. Мікросклероції зберігають свою життєздатність у ґрунті більше ніж один рік. Додатковим джерелом інфекції є заражене насіння капустяних культур, у якому гриб зберігається грибницею. У разі проростання зараженого насіння інфікуються сім’ядолі й розеткові листки сходів.

Шкідливість хвороби проявляється в зменшенні асиміляційної поверхні рослин, зниженні їх насіннєвої продуктивності, а також у технологічних і посівних якостях насіння. Недобір урожаю насіння може становити 15% і більше.

Захисні заходи. Всі заходи, які проводять на ріпаку проти альтернаріозу, фомозу, є ефективними й проти білої плямистості.

Вертицильозне в’янення

На початку формування стручків на одному з боків стебла з’являються світло-коричневі смуги. Перед збиранням урожаю стебла стають темнувато-сірими з блакитним відтінком. У нижній і середній частині стебла, а також на коренях під епідермісом або під корою, можна виявити за допомогою лупи дуже дрібні й густо розташовані чорні крапки — мікросклероції збудника хвороби. Уражені рослини в’януть, передчасно закінчують вегетацію. Стебла і гілки уражених рослин знебарвлюються, стають світло-жовтими до сірувато-брудних. Насіння в стручках формується щупле, з низькими технологічними й посівними якостями. У фазу наливання насіння і побуріння стручків здорові рослини нахиляються під масою верхніх гілок зі стручками, в той час як уражені рослини стирчать гілками вгору і відрізняються від здорових світло-зеленим до світло-жовтого забарвленням. На поперечному зрізі стебла чи кореня уражених рослин добре проглядаються потемніння судинних пучків.

Вертицильозне в’янення

Збудник хвороби — недосконалий гриб Verticillium dahliae Kleb, який уражує близько 700 видів рослин. Рослини в основному уражуються через кореневу систему, за наявності механічних пошкоджень, насамперед через кореневі волоски. Грибниця патогену поширюється по судинах рослини. В результаті сегментації, ділення і розпаду гіф гриб утворює оідії, які легко розносяться по судинній системі рослини й спричиняють системне ураження. Поширюється гриб знаряддями обробітку ґрунту, дощовою та талою сніговою водою, ґрунтовим пилом за вітрової ерозії.

Найуразливіший ріпак до хвороби у фазу цвітіння — формування насіння в стручках, особливо за низької вологості повітря й ґрунту. Гриб формує тверді темно-бурі мікросклероції, які є основним джерелом інфекції. Оптимальною для їх проростання, росту і розвитку грибниці є температура ґрунту 24–26 °С за його вологості 60–70%. За наявності рослинних решток у ґрунті й сприятливих умов патоген розвивається як сапрофіт, формуючи численні мікросклероції в ґрунті, проте, коли з ґрунту гриб потрапляє в рослину, він себе починає проявляти як паразит.

Заходи захисту. Дотримання сівозміни, збалансоване живлення рослин, вапнування кислих ґрунтів, вирощування стійких сортів і гібридів.

Фузаріозне в’янення

Хвороба проявляється на сходах і дорослих рослинах. Сім’ядолі й листки жовтіють, на окремих із них з’являється жовта сітчастість листкової пластинки, рослини в’януть і відмирають. Стебло, окремі гілки набувають світло-зеленого, а згодом жовтого забарвлення, інколи спостерігається бурувата штрихуватість стебла, уражені гілки відмирають, стручки недорозвинуті, відбувається передчасне дозрівання культури. У вологу погоду на нижній частині стебла засохлих рослин з’являється рожевий пухкий наліт. На поперечному розрізі черешків і стебла добре видно світло-коричневе кільце уражених судин.

Фузаріозне в’янення

Збудником хвороби є мітоспоровий гриб-поліфаг Fusarium oxysporium Snyd. et Hans. var. orthoceras Bilai. У циклі розвитку патоген формує макро- й мікроконідії, хламідоспори, інколи — мікросклероції. Хвороба розвивається за температури повітря 12–18 °С і посилюється через дефіцит в ґрунті калію. Цей процес є більш інтенсивним на перезволожених кислих ґрунтах, а також у разі вирощування ріпаку після картоплі, льону, соняшнику.

Джерелом інфекції є заражений ґрунт, у якому хламідоспори й мікросклероції гриба можуть зберігатися до 11 років. Додатковим джерелом інфекції є уражене насіння, у якому зберігається грибниця патогена. Шкідливість хвороби значною мірою залежить від фази ураження рослин. Усі рослини, ураженні у фази розетки, стеблування, бутонізації і цвітіння, як правило, гинуть. Недобір урожаю ріпаку озимого в разі ураження у фазу зеленого стручка може сягати до 90%, у фазу жовтого стручка — до 70%. Залежно від ступеня ураження рослин польова схожість насіння знижується в 1,7–2,1 раза, різко знижуються також технологічні якості насіння.

Захисні заходи. Заходи, які проводять на ріпаку проти вертицильозу, є ефективними й проти фузаріозного в’янення.

Бактеріоз коренів

Хвороба поширена у всіх зонах вирощування ріпаку озимого, проявляється восени в кінці вересня — впродовж жовтня. Біля кореневої шийки утворюються порожнини, в результаті чого спочатку серцевина, а потім і деревина набувають бурого кольору. Ззовні на рослинах восени ознаки хвороби виявити дуже важко. Діагностувати її можна лише у разі поздовжнього розрізування кореня. Навесні, після зими з різкими коливаннями температури, корені в уражених рослин ослизнюються і розм’якшуються, розетка листків легко відокремлюється від кореня, рослини в’януть, жовтіють і гинуть.

Збудниками хвороби є бактерії Хanthomonas campestris pv. campestris Dowson, які уражують усі культурні й дикорослі види капустяних культур. Бактерії передаються механічним шляхом. Їхніми переносниками можуть бути також ріпаковий пильщик, капустяна муха, клопи й ін.

Джерело інфекції — неперегнилі уражені рештки. Насінням бактерії не передаються. Найінтенсивніший розвиток хвороби спостерігається на вологих кислих суглинкових ґрунтах (рН 5,2–5,8) за температури ґрунту 19–25 °С. Сприяють розвитку хвороби ранні строки сівби, оголення кореневої шийки, яке спостерігається після сівби насіння в пухкий неприкоткований ґрунт, надмірне азотне живлення рослин з осені, незадовільний стан рослин, що входять у зиму, утворення притертої льодової кірки взимку та на початку весни.

Бактеріоз коренів — одна з основних причин незадовільної зимостійкості ріпаку озимого. Шкідливість хвороби виявляється в зрідженні посівів, зниженні насіннєвої продуктивності. Недобір урожаю насіння становить 30–50%, а незрідка він гине повністю.

Захисні заходи. Дотримання сівозміни, просторової ізоляції між капустяними культурами, збалансоване живлення рослин, оптимальні строки сівби ріпаку озимого, знищення бур’янів і шкідників — резерваторів бактеріальної інфекції.

Іван Марков, канд. біол. наук,
професор НУБіП України