Диференційований висів насіння

Технологія диференційованої сівби дає змогу уникнути перекриттів, заощадити час, посівний матеріал і головне — отримати максимум із кожної ділянки поля.

Про диференційований висів насіння сьогодні чули всі. Поняття містить цілу низку споріднених аспектів. З одного боку, це максимально точний облік висіяного насіння, завдяки чому можна витрачати його якомога більш раціонально. Усереднені показники із різних господарств, що практикують диференційовану сівбу, дають змогу стверджувати, що економія посівного матеріалу становить від 4 до 7%. Ніби й небагато, однак коли засівають тисячі гектарів, за рахунок такої економії можна купити ще одну сівалку.

Коли трактор із посівним комплексом рухається точно заданим маршрутом і до того ж використовує RTK-сигнал із похибкою 2–3 см, цілком можна відмовитися від маркерів і працювати фактично цілодобово, ледь не удвічі підвищуючи продуктивність посівної кампанії. Заразом не доводиться пересівати й робити зайвих маневрів, що знову ж таки сприятливо позначається на продуктивності роботи, витратах пального і ресурсі техніки.

Однак головною перевагою диференційованого висіву насіння є можливість максимально ефективно використовувати потенціал усіх площ, що їх обробляє господарство. Таке завдання наразі ставлять перед собою дедалі більше керівників господарств та агрономів. Для цього вони послуговуються технічними можливостями різного рівня.

Саме так, йдеться про створення так званих карт урожайності, згідно з якими не просто кожне поле, а різні ділянки полів розподіляють за різними параметрами. Ключовим серед них є родючість ґрунту і кінцева врожайність. Відповідно, власне поняття «врожайність» в ідеалі має передбачати оснащення зернозбиральної техніки спеціальними датчиками і програмним забезпеченням, що фіксує та накопичує дані щодо тієї чи іншої ділянки поля.

Читайте також: Завдяки диференційованому внесенню добрив, господарство отримує гарні врожаї навіть на бідних ґрунтах

На жаль, це не завжди є можливим. По-перше, далеко не всі господарства мають власні комбайни або ж, скажімо так, сучасні комбайни, на яких можна використовувати обладнання для точного землеробства. Тож якщо ми можемо порахувати середню врожайність поля, то виокремити ділянки із вищою або нижчою родючістю буде проблематично. Навряд чи агроном кожні декілька хвилин зупинятиме зернозбиральну техніку під час проходження конкретної ділянки і вимірюватиме обсяг зібраного збіжжя…

По-друге, реальна родючість кожної ділянки поля може залежати від низки додаткових факторів: культури-попередника, опадів, спалаху захворювань і шкідників, ущільнення ґрунту тощо. Рік від року відрізняється, тому говорити про якісь точні характеристики для виділення конкретних зон із різною врожайністю можна, лише маючи кількарічні результати вимірювань.

Відповідно, простішим методом вбачаємо розподілення полів господарства на зони, що мають очевидні відмінності. Це може бути різний тип ґрунтів, відмінності рельєфу або ж — у окремих випадках — розподіл на зони, де вносили органічні добрива і не вносили.

Важливим допоміжним фактором можуть слугувати агрохімічні аналізи проб ґрунту, за якими визначають кислотність та електропровідність ґрунтів, вміст органічної речовини та наявність основних макро- і деяких мікроелементів. Підсумувавши отримані в такий спосіб дані й, за можливості, додавши до них дані вегетаційних індексів полів, що їх визначили шляхом залучення спеціалізованої компанії, можна скласти власні більш-менш точні карти врожайності.

Для чого це роблять і чому це особливо важливо під час сівби?

Загалом хороший керівник господарства й агроном мають знати свої поля достеменно. Доволі часто від аграріїв можна почути терміни на кшталт «наше найкраще поле», «хороше поле», й навіть сакраментальне «а отам посіємо що-небудь». Оце поле «отам», на якому врожайність може бути набагато нижчою за найкращі ділянки, зазвичай, потребує особливого вивчення. Хоча руки до цього доходять нечасто.

Відповідно, з року в рік спостерігають схожу картину. Поля у господарстві обробляють, удобрюють і засівають за усередненим планом. Скажімо, скрізь вносять по 200 кг NPK (якщо є гроші, то й по 300–400 кг), а навесні, залежно від культури, розраховану дозу азоту, фосфору та сірки. Надалі скрізь висівають більш-менш однакову кількість насіння. Усе ніби правильно, однак у підсумку маємо суттєві розходження у врожайності за однакових чи майже однакових витрат. Причому далеко не факт, що ті ж таки найкращі поля дали свій максимум.

Тому за диференційованого підходу є можливість внести змінну норму насіння, залежно від властивостей кожної зони, на які ми розподілили кожне поле. Причому бажано поєднувати диференційований висів із диференційованим внесенням мінеральних добрив.

Найчастіше визначальним фактором урожайності є тип ґрунту і рельєф. На одному полі може лежати ідеальний чорнозем еталонної товщини, а за декілька кілометрів — сірий і кислий пісок, на якому комфортно хіба що соснам. Тому в першому випадку можна дати густоту сівби кукурудзи в межах 70–80 тисяч насінин, а у другому добре подумати: і яку культуру там сіяти, і якою має бути мінімальна густота насіння, і, зрештою, чи потрібно взагалі щось тут сіяти цього року, а радше почати із сидератів та вапнування.

Із рельєфом полів також усе зрозуміло. Майже скрізь низинне розташування означає вищу вологість ґрунту. Це спадщина висохлих річок, струмків і болітець, які припинили існування багато десятків чи сотень років тому, нагадуючи про себе поодинокими вербами чи навіть латками очерету. Зазвичай на таких ділянках урожайність вища, й тому доцільно не лише дати максимальну норму висіву насіння, а й підвищену норму добрив (за умови, що вони засвоюються). До того ж висіяти тут найбільш урожайні гібриди й застосувати інтенсивну технологію вирощування. Тут знову згадуємо про аналізи ґрунту і про те, що згідно з ними цілком може виявитися, що для отримання підвищеного врожаю потрібно внести підвищені дози азотних і фосфорних добрив і нижчі — калійних. У результаті можемо отримати певну економію на добривах — і суттєвий приріст урожайності.

Аналогічно ставимося й до сівби на ділянках, які, цілком ймовірно, страждатимуть від посухи внаслідок недостатньої кількості опадів (що спостерігається у більшості регіонів України). Тут можна підстрахуватися і визначити мінімальну норму висіву, обравши для цього більш посухостійкі сорти і гібриди, орієнтуючись на нижчий, проте гарантований урожай. Розрахунки можуть бути складнішими на бідних ґрунтах, що розташовані на узвишшях. Тому доцільно зменшувати капіталовкладення у ці площі або ж, навпаки, намагатися поступово поліпшити ґрунти. Хоча останнє потребує інвестицій, розрахованих на довгі роки, що не завжди можливо з огляду на специфіку земельного ринку України.

Читайте також: Диференційована сівба: зробити різницю!

Головний чинник, який слід усвідомлювати, — технологія диференційованої сівби демонструватиме свою максимальну ефективність у комплексі з іншими елементами точного землеробства та агрономічним інтелектом. Передусім, маємо докопатися до причин вищої або нижчої врожайності на кожній ділянці поля, а тоді вже шукати економічно рентабельні та реальні шляхи виправлення ситуації й отримання максимальної врожайності з кожного гектара оброблюваних площ.

Потребу застосовувати змінні норми висіву яскраво ілюструють такі вологозалежні культури, як кукурудза та соя. Здебільшого їхня врожайність залежить саме від забезпеченості вологою. Тому бажано змінювати норми висіву кукурудзи, одночасно добираючи відповідні гібриди. Це може забезпечити пристойну рентабельність вирощування цієї культури, якщо випаде більш-менш прийнятна кількість опадів.

Ситуація із соєю дещо інакша, позаяк минулого року майже скрізь ця культура демонструвала істотно нижчі показники врожайності, аніж від неї очікували. Оптимальним на сьогодні виглядає сівба високоврожайних сортів сої на найбільш родючих ділянках і висівання посухостійких сортів із мінімальними капіталовкладеннями на тих площах, де годі сподіватися на високу врожайність. У такому разі можна виграти дощового літа й утримати рентабельність у плюсі, якщо складуться несприятливі погодні умови. В останньому випадку, давши ударну дозу добрив і пестицидів, ми все одно нічого б не виграли.

І насамкінець зазначимо, що завдяки створенню більш-менш інформативних карт родючості полів, адекватних стану, що існує, можна щороку більш якісно провадити сівбу. До того ж прив’язка до точних GPS-координат зумовлює істотне скорочення строків посівної. Завдяки цим технологіям можемо регулювати густоту сівби, сіяти на різних ділянках різні гібриди, диференційовано вносити різні норми мінеральних добрив. Отже, не очікувати милості від природи, а працювати, намагаючись контролювати рентабельність виробництва. Якщо дістанемо плюсову, усе буде гаразд.

Ігор Павлюк