Чим обернуться торгівельні війни для українського аграрного сектору

Окрім буквальної війни вітчизняний агросектор наразі чекає ще один виклик — свого роду холодні, або економічні, війни. Ескалація торгівельних суперечок між США та низкою країн з великою ймовірністю може призвести до суттєвих змін на глобальному продовольчому ринку. Тож розуміння того, з якими ризиками в цьому сенсі стикнеться Україна, стає все більш нагальним. До того ж слід урахувати й нові можливості для диверсифікації та нарощування експортного потенціалу нашого сільського господарства

Слон у продуктовій крамниці

Новообраний президент США Дональд Трамп — це вже знаний глобальний гравець і на світовому агропродовольчому ринку. Свого часу його дії призвели до серйозних потрясінь і мали вагомі наслідки. І його нинішня риторика не викликає сумніву щодо готовності до нових кардинальних дій. Так, наприкінці січня очільник Сполучених Штатів заявив, що «абсолютно точно» введе тарифи на товари з Європейського Союзу. Зокрема через те, що ЄС начебто не купує американську сільськогосподарську продукцію, але натомість активно постачає свою в США.

А щодо Мексики, Канади та Китаю такі тарифи вже введено. Нині спостерігається своєрідне викручування рук і перетягування каната з найближчими сусідами — з відтермінуванням вступу в дію оголошених протекціоністських заходів тощо. А Китай уже ввів у відповідь свої обмеження, зокрема на нафту та сільськогосподарську техніку зі США.

Стрес у системі

Показово, що саме ці три країни є одними з найбільших імпортерів аграрної продукції зі Сполучених Штатів. Тобто нова потужна хвиля протекціонізму вже накочується на світовий ринок харчових продуктів, який останніми роками потерпає від низки потрясінь. Ще раніше пандемія COVID-19 та війна в Україні висвітлили крихкість глобальних ланцюгів постачань. А торгові війни, що розпочалися з початку 2025 року, додатково збільшують «стрес» у системі.

Як зазначають аналітики, накопичення торгових бар’єрів веде до перманентної кризи. Адже інші країни теж готові у відповідь запровадити свої обмеження, що призведе до порушення глобальних ланцюгів постачань сільськогосподарської продукції, фрагментації світового ринку. Невизначеність на ринку може відштовхнути інвесторів, що сповільнить розвиток агросектору, особливо в країнах, що розвиваються. Деякі держави Африки та Близького Сходу ризикують опинитися перед гострою проблемою підвищення цін на основні харчові продукти та їх дефіциту.

Ринковий зсув

Також торгові війни впливають на світовий ринок агропродукції. Можна вже передбачити серйозне перерозподілення ринків у разі загострення торгівельних суперечок. Показовим є приклад із часів першої каденції того ж Дональда Трампа: США 2018 року ввели обмеження на постачання, китайська відповідь не забарилась довго. Пекін увів 25%-ві тарифи на імпорт американської сої, яловичини, свинини, пшениці, кукурудзи та сорго. А також паралельно наростив власне виробництво й почав закуповувати більше зерна в Бразилії, Аргентині та інших країнах.

Через певний час жорстке перетягування каната між двома наддержавами ввійшло в більш цивілізоване русло, але наслідки активної торгівельної війни вже істотно переформатували глобальний ринок продовольства. Зокрема, Бразилія стала новим лідером з експорту сої та кукурудзи. В аналітичному звіті Rabobank пару років тому йшлося: «Торгові війни пришвидшили зсув центра агропромисловості в Південну Америку. Це структурна зміна, а не тимчасовий тренд».

Боротьба за експорт

Новий виток торгівельних війн може призвести до системних змін, далеких наслідків і мати ширший вплив на ринок. Україна посідає важливе і водночас уразливе — з огляду на експортну орієнтацію нашого АПК — місце на світовому ринку агропродукції. Відтак економічні конфлікти подібного характеру є для українських виробників і країни загалом додатковим, причому досить вагомим чинником ризику.

Так, зміни в глобальній торговій кон’юнктурі можуть призвести до підвищення конкуренції щодо вітчизняної агропродукції. США, гіпотетично втрачаючи ринки Китаю, Канади, Мексики та ЄС, можуть спрямувати частину своєї агропродукції. Постачати ту саму кукурудзу чи пшеницю в регіони, де серйозно представлена Україна, — Близький Схід, Північна Африка, деякі країни Азії тощо. Такі приклади під час минулого загострення торгових війн між США та КНР вже були. А ризик демпінгу та політичних важелів впливу робить цю загрозу досить серйозною.

Пільговий режим під сумнівом

З боку головного торгівельного партнера України — Євросоюзу в разі загострення торгівельних війн і проблем місцевих фермерів, теж можна очікувати подальших експортних обмежень. Зокрема, відчутного зниження квот або посилення фітосанітарних вимог до української продукції. Показово, що в січні Європейська комісія вже розпочала переговори з Україною щодо змін умов пільгової торгівлі та можливого скасування преференцій.

Недарма Міністерство аграрної політики та продовольства України вже було змушене запропонувати партнерам із ЄС новий механізм експорту української агропродукції — поставки за помісячним графіком. А посилення протекціонізму так чи інакше може спонукати Україну робити односторонні поступки в торгових угодах. З тим, що Європейський Союз є головним напрямком для експорту української агропродукції, обіймаючи наразі 52% загального обсягу. Загалом з початку повномасштабної війни частка ЄС не опускалася нижче за 50%, що пов’язано з труднощами в морській логістиці та обмеженим доступом до традиційних ринків третіх країн.

Зростання вартості ресурсів

Також слід урахувати, що торгові війни спричиняють нестабільність цін на світових сировинних біржах, що може знизити маржинальність експорту. Можливе зростання вартості логістики та ресурсів — ціни на пальне, добрива, засоби захисту рослин, насіннєвий матеріал і сільськогосподарську техніку. І про додаткові інвестиції в український агросектор за умов волатильності світових ринків теж говорити буде складніше.

Шанс на заміщення

Водночас перед українськими агровиробниками за такого перебігу подій відкриваються й нові можливості. Наприклад, щодо заміщення американського експорту в Китай, який є найбільшим у світі імпортером сільськогосподарської продукції, зокрема сої та кукурудзи. Під час торгової війни між США та КНР 2018–2020 рр. Україна такою нагодою вже скористалася, суттєво наростивши поставки зерна в КНР.

Загалом Китай цілеспрямовано диверсифікує постачання. І, як зазначали самі китайські експерти, Україна може стати головним партнером у рамках ініціативи «Пояс і шлях»». Нині азійський гігант, хоча й посилено закупляється кукурудзою з місцевого ринку, де торік здобули рекордні врожаї, все ж потроху шукає альтернативних постачальників. Тож окрім традиційних останніми роками Бразилії чи Аргентини свою значущу роль тут може зіграти й Україна. Хоча тут багато чого залежить від логістики, зокрема можливості для сталої роботи чорноморських портів.

Шанс для агроінтеграції

Щодо можливості поглибити співпрацю з ЄС, то на цьому полі визначальну роль відіграють не так агровиробники, як політики. І від того, чи вони зможуть обстояти інтереси України, залежить збереження та зміцнення позицій нашого агроекспорту на ринках ЄС. У разі форс-мажорних обставин і дефіциту певних видів агропродукції на світовому ринку (наприклад, через посилений імпорт із боку КНР) український АПК має достатній потенціал, щоб стати надійним продовольчим ресурсом для Європи.

Також не слід забувати про декларований «Зелений курс» Євросоюзу. В рамках Green deal, чіткої орієнтації на стале сільське господарство, Європа може збільшити закупівлі української органічної продукції. Поготів, що останні кілька років Україна впевнено входить у першу п’ятірку експортерів органічної продукції в ЄС. Свою роль можуть відіграти й нішеві культури, досить популярні на європейському ринку: лляне, гарбузове насіння, гречка, різноманітні ягоди, горіхи, мед тощо.

Шанс для розвитку

І, звісно, навіть за таких скрутних умов Україна має шанс нарощувати свою конкурентоспроможність на глобальному продовольчому ринку. Інвестуючи в сучасні технології (точне землеробство, цифрові технології, технічне оснащення тощо), підій­маючи культуру землеробства загалом, вітчизняний агросектор може зміцнити свої позиції навіть за умови гострих економічних конфліктів.

І ще нагальнішою стає необхідність розвивати АПК загалом, а не тільки потужну сировинну складову. Розвиток переробної промисловості дозволить перейти від експорту продукції того ж рослинництва до продукції з доданою вартістю та вищою маржинальністю. Хорошим прикладом може стати лідерська позиція України у світовій торгівлі соняшниковою олію (наразі частка становить 42%). Показово, що 2023/24 маркетингового року обсяги виробництва соняшникової олії збільшились на 13,7%. А обсяги експорту — на 17% проти довоєнного періоду. Хороші перспективи можна прогнозувати й у сегменті переробки зернових культур (борошно, крупи, інші харчові продукти тощо).

Степан Коцький