Зелена маса еспарцету — цінний корм у зеленому конвеєрі

Зелена маса еспарцету — високоякісний та біологічно цінний корм і сировина у фазу бутонізації та початку цвітіння, яка дає на рік два укоси. Такий режим використання для цієї культури найкращий. З тим вона характеризується вмістом сирого протеїну на рівні 18%, а геміцелюлози у сумі структурних вуглеводів — 25–20%. Відповідно, вміст обмінної енергії — на рівні 9,65–9,69 МДж

Значення зеленої маси кормових культур зумовлено комплексом показників, зокрема врожайністю та середньою вимогливістю до умов вирощування. Еспарцет — культура, що належить до найкращих у зеленому конвеєрі, вона рано, слідом за озимим житом та пшеницею, дає цінний високобілковий корм із високою кормовою та біологічною цінністю, багатий на протеїн, вітаміни, мінеральні, вуглеводні речовини, що можна використовувати для годівлі всіх видів тварин. Вуглеводно-лігніновий комплекс цієї культури містить вуглеводи, що входять у структуру стінки рослинних клітин, це — целюлоза, геміцелюлоза, лігнін, галактин, ксилин і всі інші, зокрема й неструктурні. Частина з них добре розчиняється у воді (моносахариди, дисахариди) або легко гідролізуються у розчинах кислот (крохмаль, інулін, грамінін, левулін і подібні до них). Вуглеводи є основною складовою частиною органічної речовини кормів рослинного походження. У сухій речовині вегетативних частин рослин їх уміст може досягати 70–80%, а в тілі тварин вони перебувають у вигляді глюкози й глікогену в невеликій кількості — до 1–2%. У зоотехнічному аналізі кормів визначають низку показників, які тією чи іншою мірою характеризують вуглеводний комплекс рослинних кормів. Дуже важливо знати, який із них потрібно враховувати у забезпеченні тієї чи іншої потреби тварин різного фізіологічного стану, щоб отримати очікувану продуктивність. Якість будь-якого виду корму визначають умістом не лише протеїну, а й вуглеводів, які у виготовленні сіна, сінажу та силосу з кормових культур мають першочергове значення. Адже не всі кормові культури можна використовувати у виробництві сіна, силосу чи сінажу. Як і не всі фази їх розвитку забезпечують високу якість виготовлених кормів, а тому в будь-якому разі, щоб отримати той чи інший вид корму, треба знати кількісний і якісний уміст і склад вуглеводів.

______________________

Якість будь-якого виду корму визначають умістом не лише протеїну, а й вуглеводів, які у виготовленні сіна, сінажу та силосу з кормових культур мають першочергове значення

______________________

Визначаючи строки збирання еспарцету, слід прагнути, щоб не лише одержати високий урожай, а й зібрати з одиниці площі якнайбільшу кількість поживних речовин і передусім протеїну, врахувавши вміст і співвідношення структурних вуглеводів. Зелена маса цієї культури малопридатна для силосування, бо у бродильних процесах, як правило, беруть участь клостридії, які для своєї життєдіяльності використовують протеїни, сприяючи накопиченню масляної кислоти у виготовленому кормі. Таку особливість спричиняють три чинники: висока буферність, якій сприяє вміст протеїну, низький умістом водорозчинних вуглеводів і відносно низький уміст сухих речовин. Уміст останніх у зеленій масі еспарцету підвищується повільно. Так, у фази гілкування і бутонізації це 13–17%, у фазу цвітіння — 18–22%, а у фазу початку розвитку бобів — 24%. Дані про вміст вуглеводних фракції, їх кількісний і якісний склад, а також зміни, які з ними відбуваються на кожному етапі росту й розвитку, дозволяють визначитися з виготовленням певного виду корму. Кількість сирого протеїну в складі сухої речовини зеленої маси еспарцету, розпочинаючи з фази галуження й до розвитку бобів, — у межах 21 і 11% у перерахунку на абсолютно суху речовину, підвищення вмісту сирої клітковини спостерігається від 16 до 40% (табл. 1). Змінюється вміст безазотовоекстрактивних речовин і їх склад. У фази бутонізації й початку цвітіння це — 51–53%, а у фазу розвитку бобів — значно нижча величина.

Таблиця 1. Уміст основних поживних речовин у зеленій масі еспарцету в різні фази розвитку, % у перерахунку на абсолютно суху речовину

Усі ці поживні речовини визначають кормову цінність сировини, яка виражена у кормових одиницях знижується з 0,93 до 0,72, тоді як у фазу цвітіння — початок бутонізації це 0,90–0,92. Важливо, що показник обмінної енергії у цей період — близько 9,65–9,69 МДж. Це період, коли врожайність зеленої маси еспарцету є уже непоганою, а поживність, кормова та біологічна цінність ще порівняно висока.

Склад структурних вуглеводів зеленої маси еспарцету змінюється з кожною фазою вегетації. Якщо у фазу галуження вміст целюлози на рівні 10–12%%, то у фазу цвітіння — 32,06, а у фазу розвивання бобів — 36,05%. Її кількість збільшується у 3,5 раза. Щодо лігніну, то його вміст зростає з 6,9 до 9,8%, тобто майже в 1,5 раза. Показники НДК і КДК, які також характеризують структурні вуглеводи, з кожною фазою зростають: перший — з 17,28 до 49,3%, а другий — з 16,3 до 45,0%. Геміцелюлоза — полісахарид, який порівняно з іншими структурними вуглеводами найлегше піддається дії травних ферментів у організмі тварини. Його вміст у зеленій масі еспарцету у фазу цвітіння — на рівні 10%. Але загалом сума структурних вуглеводів із кожною фазою розвитку підвищується, а кількість геміцелюлози у ній знижується з 12 до 4,5%. Доведено, що перетравність структурних вуглеводів в організмі жуйних залежить від співвідношення у їх сумі геміцелюлози, целюлози та лігніну, і чим вищий уміст першого вуглеводу — тим вищий коефіцієнт перетравності. Частка геміцелюлози у сумі структурних вуглеводів із кожною фазою розвитку стає нижчою. Так, якщо у фазу галуження це 41%, то у фазу бутонізації й початку цвітіння — 25%, у фазу цвітіння — 20, повного цвітіння — 19, а у фазу розвитку бобів усього — 8,9%

Зелена маса еспарцету у фазу бутонізації має ще достатньо високий уміст масової частки сирого протеїну, який до закінчення фази цвітіння знижується з 17 до 10%. Щодо легкогідролізованих вуглеводів, то їх уміст знижується під час росту й розвитку цієї культури, але у фазу цвітіння він майже на одному рівні, що підтверджує показник безазотовоекстрактивних речовин (БЕР). Важливо, що вміст цукрів у зеленій масі цієї культури у фазу кінця бутонізації — початку цвітіння ще достатньо високий — 8–9%, уміст крохмалю — лише 3–4%.

Еспарцет — цінна кормова культура, яка належить до багаторічних бобових рослин і характеризується високим умістом поживних речовин, і, що важливо — стійкіша до різних хвороб і шкідників. Його кормова цінність практично ідентична люцерні, а тому часто його використовують як зелений корм, адже тварини в цьому разі не страдають на тимпанію, що не рідко проявляється за згодовування зеленої маси люцерни та конюшини. Еспарцет дає в рік два укоси — такий режим використання для цієї культури найкращий.

______________________

Уміст протеїну в зеленій масі еспарцету досягає майже 20% і забезпечена ця кількість більше ніж на 68% білковим азотом, а решта — в середньому 6,0% протеїну — представлена солями азоту й забезпечена 0,96% небілкового азоту

______________________

Зразки зеленої маси еспарцету, відібрані у фазу кінець бутонізації — на початок цвітіння, з двох укосів характеризуються різним умістом сирого протеїну з різницею 2,0%, сирий жир — у межах 1,2–2,2%. Показник сирої клітковини дещо різний, у зразках першого укосу в середньому 26,0%, а другого — 21,7%.

Як наслідок, поживність зеленої маси еспарцету різних циклів використання, виражена кормовими одиницями, була в межах від 0,84 до 0,86. Перетравним протеїном від 135 до 140 г, у зразках другого укосу показник був вищим на 4%. Щодо обмінної енергії, то вона в межах 9,21–9,31 МДж, тобто майже на одному рівні.

Уміст протеїну в зеленій масі еспарцету досягає майже 20% і забезпечена ця кількість більше ніж на 68% білковим азотом, а решта — в середньому 6,0% протеїну — представлена солями азоту й забезпечена 0,96% небілкового азоту. Порівнюючи із зеленою масою люцерни, це дещо менша кількість.

Схожу характеристику має протеїновий комплекс зеленої маси люцерни другого укосу: він складається з 12,5% білка і 6,6% сирого протеїну, забезпеченого небілковим азотом. Зелена маса еспарцету другого укосу характеризувалася схожим співвідношенням білкового та небілкового азоту, а відповідно, і складом протеїнового комплексу.

Зразки зеленої маси еспарцету, відібрані з першого укосу, мають вищий уміст білка і менший — сирого протеїну, забезпеченого небілковим азотом, але загальна кількість сирого протеїну нижча на 2,7%, як порівняти з другим укосом.

Висновки

Зелена маса еспарцету у фазу бутонізації — початку цвітіння є цінною сировиною для виготовлення кормів (сіна, гранульованого корму, трав’яного борошна та інше), адже урожайність цієї культури у цю фазу ще висока, а вміст сирого протеїну у цей період росту — в середньому на рівні 17–18%, сума легкогідролізованих вуглеводів виражена показником БЕР 53–56%, сума структурних вуглеводів — на рівні 42–43%, але вміст геміцелюлози ще 25% і вище. З урахуванням цього збирання зеленої маси цієї сільськогосподарської бобової культури найкраще розпочинати на початку цвітіння й проводити в стислі строки. Скошування еспарцету у фазу бутонізації, тобто під час найінтенсивнішого приросту надземних частин рослин, призводить до недобору врожаю, а збирання у кінці цвітіння, коли стебла досягають максимальної висоти, але втрачають ніжні листки, спричиняє втрату поживних речовин. Правильно заготовлене еспарцетове сіно — цінний корм для усіх видів тварин. У ньому міститься велика кількість вітамінів, кальцію, фосфору, сирого протеїну (в 1 кг сіна 187–196 г) — важливих елементів для нормального росту та розвитку тварин. Під час заготівлі сіна дуже важливо зберегти найбільшу кількість листків як найціннішої частини рослин.

Особливо багато міститься у листках білків. У разі наявності трави в прокосах від скошування до остаточного висушування воно просихає нерівномірно. Листя та суцвіття висихають швидко, а стебла ще довго зберігають вологу. Коли стебла досохнуть, пересохлі суцвіття й листочки робляться крихкими та легко обламуються під час згрібання і транспортування сіна. Для збереження найбільшої кількості листків і отримання сіна доброї якості скошений еспарцет після пров’ялювання, на яке необхідно за сонячної спекотної погоди 2–3 год, згрібають у валки або укладають у невеликі вузькі копиці, де він і досушується. Наразі широкого застосування набула прогресивна технологія збирання сіна з пров’ялюванням. Уже пров’ялену до 27–30% вологості траву відразу упаковують у щільні тюки, у яких сіно досушується. Після цього його складають у скирти. За цієї технології операції зі згрібання й скиртування розсипного сіна відпадають, як наслідок, значно менше втрачається листочків і сіно отримується вищої якості. Із зеленої маси еспарцету також виготовляють високоякісний сінаж, скошуючи її ранньої ранкової години з наступним пров’ялюванням.

Людмила Чорнолата,
Інститут кормів та сільського господарства Поділля НААН