Чи можна дешево зберігати зерно

Впродовж останніх років в аграрному секторі України спостерігається ситуація, котру можна обережно назвати справдешнім елеваторним бумом. Щороку сотні господарств, як великих, так і малих, будують нові чи розширюють діючі потужності для зберігання зерна. Причому у кожному конкретному випадку, зазвичай, постає питання вибору конструкцій та обладнання.

Причини такого повсюдного явища лежать на поверхні. Пригадуємо, як завітавши до одного керівника господарства на Черкащині років шість тому, почули, що завдяки власному зерносховищу, той додатково заробив 7 мільйонів гривень лише на кукурудзі. У перший же рік після побудови! Тут діє елементарна арифметика: попри певні несподіванки, зерно у березні вочевидь коштуватиме значно дорожче, аніж у жовтні-листопаді.

До того ж, істотне зростання валової врожайності сільгоспкультур по всій Україні створило неабияке навантаження на існуючу елеваторну та логістичну мережу. Сьогодні вже дуже непросто знайти вільний елеватор в регіоні, вчасно завезти туди зерно, посушити та лишити його на зберігання. Навіть якщо це і вдається, то у багатьох випадках фермери залишаються незадоволеними розцінками та умовами співпраці із «чужим дядею». Мовляв, краще бодай поганеньке, але своє сховище.

Ось нині головна проблема якраз криється у цьому: чи варто ставити чи пристосовувати оте «поганеньке» сховище? Може ліпше зібрати грошенят та збудувати сучасний автоматизований елеваторний комплекс, тисяч на 40-50 тонн одночасного зберігання? Із металевими силосами, власною лабораторією, суперсучасними сушарками.

Звісно, що такий варіант можна назвати оптимальний, якщо у фермера все гаразд із фінансовою стороною питання, а силоси та сушарки ставить надійна «контора» із хорошою репутацією. Але це дійсно коштує дуже дорого і не завжди реальні терміни окупності такої інвестиції задовольняють аграрія. Тут дійсно потрібно рахувати дуже ретельно, і не один раз, хоча якщо проект буде втілено належним чином, то проблем із післязбиральною доробкою та сушінням зерна надалі не виникатиме.

Інша річ, якщо зерно зберігати таки потрібно, але мільйони доларів на це витрачати немає змоги. Тому тисячі фермерів і сьогодні без жодних комплексів використовують старі склади, гаражі, стайні та ферми, вкладаючи там зібраний врожай насипом. Виглядає це не зовсім привабливо з точки зору виробничої естетики, але жодного разу не доводилося чути, щоб зсипане таким чином зерно, зіпсувалося у великих масштабах абощо. Його так само спродують потихеньку впродовж зими, отримуючи хорошу ціну.

Хтось заходить ще далі, апробуючи технологію зберігання зерна у поліетиленових рукавах. Справа це дещо марудна, оскільки потрібно придбати спеціальні машини для завантаження/розвантаження рукавів, та й розмістити у них без мороки можна в середньому по 300-400 тонн зерна. Їх потрібно вкладати на твердий грунт, а взимку пильно охороняти від птахів та гризунів. Але факт лишається фактом: такий підхід є досить зручним та економічно вигідним.

Із того, що нам доводилося бачити в плані бюджетного зберігання зерна у сучасних господарствах, найбільш перспективним підходом вбачається спорудження ангарів із металопрофілю, місткістю на декілька тисяч зерна. Вартість їх спорудження, надто ж якщо частину робіт виконувати самостійно в багато разі є нижчою у порівнянні із металевими силосами. Зерно переміщається за допомогою фронтальних навантажувачів, при бажанні можна цей процес цілковито автоматизувати, встановивши транспортерну лінію. Тут також трохи доведеться поморочитися, але це цілком робоча схема. Так, скажімо, у Західній Україні працюють величезні господарства, де більша частина зерна зберігається саме таким чином – у недорогих ангарах.

Додатковою перевагою такого підходу є можливість використовувати спорожнілі ангари під інші потреби: для зберігання техніки чи добрив, якщо це буде потрібно.

Але у всякому разі навіть такі легкі елементарні споруди повинні будувати справжні фахівці. На ринку України сьогодні працюють десятки компаній, які спеціалізуються саме на об’єктах такого типу.