Рисівництво в Україні після 2022 року: які технології зберегли галузь

У 2021 році Україна вирощувала рис на 12,7 тис. га. У 2022-му — виробництво впало у 16 разів. Херсонщина фактично вийшла з гри. Одеська область залишилась єдиним регіоном, що продовжив роботу. Питання вже не в тому, як вирощувати більше — а в тому, як не зупинитись зовсім.

Що сталося з галуззю: коротко про головне

До повномасштабного вторгнення рисівництво в Україні трималося на двох регіонах. Херсонська область займала 8,2 тис. га рисових полів, Одеська — 4,7 тис. га. Після 2022 року ситуація змінилась радикально. Херсонщина втратила можливість вирощувати рис через окупацію та руйнування іригаційної інфраструктури. Знищення Каховської ГЕС у 2023 році зробило відновлення виробництва в регіоні неможливим у найближчі роки.

За матеріалами Українського клубу аграрного бізнесу, у 2022 році в Одеській області рис вирощували лише на 0,8 тис. га — проти 4,7 тис. у довоєнному 2021-му. У 2023 році ситуація почала стабілізуватись: укладено договори на зрошення 2,2 тис. га, очікуване виробництво становило близько 11 тис. тонн.

Три технології: яка з них реалістична зараз

Вибір методу вирощування рису завжди залежав від доступу до води та ресурсів. У нових умовах ця залежність стала ще гострішою.

Заливне рисівництво — найпоширеніший спосіб, що передбачає постійне або періодичне затоплення чеків. Він дає стабільну врожайність і добре контролює бур'яни. Але саме ця технологія постраждала найбільше: без дійових зрошувальних систем і стабільного енергопостачання вона просто не працює. На Херсонщині це підтвердилось на практиці.

Суходільне рисівництво базується на вирощуванні без постійного затоплення — з використанням опадів або мінімального поливу. Витрати на воду й енергію тут значно менші, але врожай більше залежить від погоди. Такий підхід вимагає ретельного підбору сортів і посиленого контролю бур'янів. В умовах нестабільності це компроміс між ризиком і доступністю ресурсів.

Лиманне рисівництво використовує природні затоплення заплав і лиманів. Витрати на зрошення тут мінімальні, що виглядає привабливо на тлі подорожчання пального й електроенергії. Але нестабільний водний режим і залежність від природних факторів обмежують поширення цього способу. Для планового виробництва він підходить лише як доповнення.

Добрива і ресурси: рахувати кожну одиницю

Рис чутливий до забезпечення азотом, фосфором і калієм. За заливного вирощування частина азоту втрачається у водному середовищі, що вимагає точного дозування. Суходільна система потребує внесення добрив у чітко визначені фази росту. Лиманна через нестабільність водного режиму передбачає обмежене їх використання.  В умовах зростання вартості мінеральних ресурсів господарства дедалі більше переходять до раціонального підходу: вносити стільки, скільки потрібно, а не стільки, скільки звикли. Це не економія заради економії — це нова логіка виживання галузі.

Адаптивна модель: єдиний реалістичний варіант

Жодна з трьох технологій у чистому вигляді не є універсальною відповіддю на виклики воєнного часу. Найбільш перспективним підходом залишається поєднання елементів різних систем із ресурсоощадними рішеннями. Оптимізація водного режиму, гнучкий вибір технології залежно від умов конкретного сезону і точне використання добрив дозволяють підтримувати виробництво там, де це ще можливо.

Показовим є приклад 2024 року: у Подільському районі Одещини аграрії заклали експериментальні поля рису на 5 га з крапельним зрошенням замість традиційного заливного методу. Про це повідомив голова Одеської ОВА Олег Кіпер. Це перший підтверджений крок до впровадження суходільної технології в умовах, де заливне рисівництво стає дедалі ризикованішим через нестабільність водопостачання та безпекові обмеження.

Одеська область сьогодні фактично є єдиним чинним регіоном українського рисівництва. Саме тут відпрацьовуються моделі, які після завершення війни можуть стати основою для відновлення галузі на більших площах.

Читайте також: На Одещині сіють менше рису, але очікують більший урожай 

Радченко Єлизавета, студентка 3-го курсу групи ЖР-23-1-фмб
кафедри журналістики, видавничої справи, поліграфії
та редагування Фахового коледжу «Освіта»
Відкритого міжнародного університету розвитку людини «УКРАЇНА»