Раціонально використати азот

Кукурудза традиційно потребує високих норм внесення азоту. Навесні у регіонах із достатнім зволоженням технологія вирощування цієї культури передбачає застосування 300–400 кг/га селітри, карбаміду, КАС або ж інших азотовмісних добрив. Проте очевидно, що за нинішніх економічних реалій абсолютній більшості фермерів це не по кишені. В такому разі слід уважніше придивитися до особливостей споживання азоту королевою полів.

Ця тема доволі багатогранна і стосується двох ключових аспектів проблеми. Перший — час і спосіб унесення азотних добрив. Другий — види азотних добрив, які застосовують.

Свого часу в Північній Америці звернули увагу на високу мобільність азоту у ґрунті та суттєві ризики його втрат внаслідок таких природних явищ, як промивання та випаровування. Також метою досліджень було визначення реальної потреби кукурудзі в азотному живленні залежно від фази вегетації рослин. Проблему можна сформулювати й простіше: чи правильно ми робимо, коли даємо кукурудзі всю заплановану норму азотних добрив відразу, під основний і передпосівний обробіток ґрунту восени та навесні. І чи правильно ми вносимо азотні добрива взагалі?

Багаторазові дослідження у різних регіонах США та із різними ввідними даними дали змогу отримати вельми цікаві результати. Умовно спростимо їх до чотирьох різних варіантів, які дають змогу зрозуміти специфіку споживання азоту кукурудзою.

Це: внесення повної норми азоту тільки восени під основний обробіток ґрунту; половинне внесення восени та навесні — під передпосівний обробіток ґрунту; тільки весняне внесення — під передпосівний обробіток; і нарешті роздільне внесення азоту — частина перед сівбою та під час сівби, а все інше — у пізніших фазах вегетації у вигляді рідких добрив у прикореневу зону рослин, починаючи з появи десятого листка.

Читайте також: Підживлення посівів кукурудзи

Як нескладно здогадатися, найнижчі результати врожайності були зафіксовані у першому випадку, коли весь азот було внесено восени. А от найвищі результати, причому дуже відчутні — коли на старті кукурудза отримала тільки частину потрібної діючої речовини.

Згодом з’ясувався нібито очевидний, однак досі мало ким урахований факт, — під час проростання насіння та в ранніх фазах вегетації рослини кукурудзи здатні спожити всього 25% усього азоту, потрібного їм для нормальної вегетації. Тобто тільки четверту частину загальної потреби.

Тому, коли ми вносимо повну норму азотних добрив до сівби, то пропонуємо кукурудзі обсяг поживи, який вона не здатна засвоїти навіть за всього бажання. Просто стільки азоту на цьому етапі не потрібно. Відповідно, так чи інакше більша частина надто дорого придбаних і внесених азотних добрив піде намарне, або ж навіть за відсутності належної кількості вологи нашкодить рослинам.

А от починаючи з фаз V10–V12, королева полів починає відчувати справдешній азотний голод, потребуючи дедалі більше цього елемента живлення для нормального розвитку, включно з наповненням зернівок у качанах.

Відповідно, варто переглянути дві світоглядні речі. По-перше, чи варто давати повну норму азоту рослинам на старті, якщо ми не зможемо внести повноцінно азот додатково, починаючи з фази десятого листка? Можливо, доцільніше буде заощадити, внісши, скажімо, половинну норму цього елемента живлення?

По-друге, потрібно подумати над тим, як ми зможемо дати азот у більш-менш ефективній кількості тоді, коли кукурудза вже вимахає принаймні по пояс. Можна проекспериментувати на більш ранній стадії із просапними культиваторами зі встановленими на них місткостями для внесення рідких добрив. Ідея непогана, однак, знову ж таки, це можна робити лише на перших фазах розвитку рослин, інакше посіви будуть пошкоджуватися. Ніхто не скасовує позакореневих підживлень карбамідом, однак 5–10 кг/га по листку погоди не зроблять, навіть за умови дво- чи триразового повторення процедури. А, навпаки, здатні буквально «підпалити» листки.

Тому є сенс звернути увагу на сучасні американські розробки з використанням спеціальних насадок-трубок на форсунки самохідних обприскувачів. Вони буквально «волочаться» по землі, безпосередньо в прикореневій зоні рослин кукурудзи, вносячи таким чином КАС. Саме в такий спосіб можна додати азот у солідній нормі, ясна річ, за умови того, що у якийсь адекватний період часу випаде бодай невеликий дощик.

З цього випливає ще один світоглядний предмет для роздумів: наскільки ефективним є застосування традиційних сухих гранульованих добрив. Річ у тім, що вони є справді зручними для внесення під основний чи передпосівний обробіток ґрунту. Дали під кукурудзу навесні 200 кг карбаміду, додали 60–70 кг амофоски разом із насінням під час сівби — все зручно, жодних технічних проблем.

Однак, як вже мовилося, така кількість азоту на старті кукурудзі не дуже потрібна. Окрім того, сухі добрива — це сухі добрива. Щоб вони вчасно розчинилися і, коли треба, віддали поживу кореневій системі сходів рослин, потрібні відповідні умови й передусім — достатня кількість вологи. А з останнім не вельми складається.

Читайте також: Фітоценотичний контроль бур’янів у посівах кукурудзи

Тому застосування для живлення кукурудзи рідких азотних добрив, таких як КАС, сьогодні є особливо на часі. Це може бути традиційне внесення обприскувачами під передпосівний обробіток ґрунту; внесення безпосередньо у смуги за strip-till, а також у припосівну внесення рідких добрив. Головне, що кукурудза отримає легкодоступний азот навіть за умови недостатньої кількості вологи. Також важливим елементом ефективності такого підходу має бути обов’язковий уміст сірки в КАС, котра сприяє активізації засвоєння азоту рослинами.

Ясна річ, що тут існує безліч нюансів, починаючи з якості КАС, що пропонують в Україні, і закінчуючи труднощами його зберігання чи технічною недоступністю його цільового внесення. Однак ця тема потребує якомога ретельнішого розгляду як з агрономічного, так і економічного боку.

Очевидним є одне — мусимо підходити до азотного живлення кукурудзи зважено, продумуючи варіанти більш дробного і більш пізнього внесення азотних добрив та підвищення його доступності для рослин. Цілком природним буде закладення невеликих дослідних ділянок у межах господарства, на яких будуть випробовувати різні підходи до азотного живлення кукурудзи. Включно до вже згадуваного половинного внесення цього елемента живлення на старті вегетації й активного позакореневого підживлення рідкими азотними добривами. І, ясна річ, тема прикореневого внесення КАС у великих кількостях є вельми перспективною, поготів, що в Україні вже пропонують такі технології, і вони є доступними для фермерів.

І, нарешті, наголосимо на тому, що пряма залежність обсягу азотних добрив і фінальної врожайності кукурудзи — то не про українські реалії. Найчастіше в ґрунті просто немає такої кількості вологи, щоб ефективно засвоїти значні норми азоту. Натомість за посушливих умов там, де були внесені такі норми, може спостерігатися сильне пригнічення й без того замордованих спекою і безводдям рослин. Тому об’єктивно краще орієнтуватися на удвічі-втричі нижчі норми внесення, даючи їх найоптимальнішим чином, зокрема, розділяючи на етапи.